Строфа


Строфа (від грецького слова, що означає "поворот", "зміна") — ритмічно завершена частина твору, що складається з кількох віршових рядків, пов'язаних між собою певною системою римування.

Є строфи — двовірші (дистих), тривірші (терцет, терцина), чотиривірші (катрени), п'ятивірші (квінтили), шестивірші (секстини) тощо. У строфі здебільшого буває не більше 14 рядків.

Як надвечір скінчиш працю і додому ти ідеш,

То, здається, день прожитий ти за спиною несеш.


Ти бредеш додому з поля гони-двоє по стежках,

Бачиш ти, що рідний ґанок, як живий, тебе гука.


Кланяється з плоту глечик рудощокий найдобріш...

Ти підходиш до відерця. Візьмеш кухоль. Задзвениш.


Трохи спину тобі ломить, що ж такого, не біда,

Ой смачна після роботи ця колодязна вода! (Пятрусь Бровка. Переклав з білоруської Дмитро Чередниченко)


Швидко, швидко ми побачимось...

Швидко, швидко ми побачимось,

Рідна матінко моя...

Наговоримось, наплачемось...


Розжену я хмари-тученьки

На пооранім чолі,

Обцілую твої рученьки... (Олександр Олесь)


Хотів би я в слово єдине

Вмістити всю душу смутну,

Віддать його вільному вітру —

Нехай би одніс вдалину. (Генріх Гейне. Переклад Максима Ставинського)


Не велике я поле зорав,

Та за плугом ніколи не спав,

Що робив, то робив я до краю,

I всю силу, що мав я і маю,

На роботу невпинную клав. (Борис Грінченко)


Ах, коли ж воскреснем ми душею?

В вік темноти мерли за ідею.

В вік просвіти мруть в ім'я ідей...

Як Сократа вбили ідоляни,

Так Руссо згубили християни, —

Він бо з них хотів зробить людей. (Фрідріх Шиллер. Переклад Миколи Лукаша)