Строфа (від грецького слова, що означає "поворот", "зміна") — ритмічно завершена частина твору, що складається з кількох віршових рядків, пов'язаних між собою певною системою римування.
Є строфи — двовірші (дистих), тривірші (терцет, терцина), чотиривірші (катрени), п'ятивірші (квінтили), шестивірші (секстини) тощо. У строфі здебільшого буває не більше 14 рядків.
Як надвечір скінчиш працю і додому ти ідеш,
То, здається, день прожитий ти за спиною несеш.
Ти бредеш додому з поля гони-двоє по стежках,
Бачиш ти, що рідний ґанок, як живий, тебе гука.
Кланяється з плоту глечик рудощокий найдобріш...
Ти підходиш до відерця. Візьмеш кухоль. Задзвениш.
Трохи спину тобі ломить, що ж такого, не біда,
Ой смачна після роботи ця колодязна вода! (Пятрусь Бровка. Переклав з білоруської Дмитро Чередниченко)
Швидко, швидко ми побачимось...
Швидко, швидко ми побачимось,
Рідна матінко моя...
Наговоримось, наплачемось...
Розжену я хмари-тученьки
На пооранім чолі,
Обцілую твої рученьки... (Олександр Олесь)
Хотів би я в слово єдине
Вмістити всю душу смутну,
Віддать його вільному вітру —
Нехай би одніс вдалину. (Генріх Гейне. Переклад Максима Ставинського)
Не велике я поле зорав,
Та за плугом ніколи не спав,
Що робив, то робив я до краю,
I всю силу, що мав я і маю,
На роботу невпинную клав. (Борис Грінченко)
Ах, коли ж воскреснем ми душею?
В вік темноти мерли за ідею.
В вік просвіти мруть в ім'я ідей...
Як Сократа вбили ідоляни,
Так Руссо згубили християни, —
Він бо з них хотів зробить людей. (Фрідріх Шиллер. Переклад Миколи Лукаша)