Сонет


Сонет (від італійського слова, що означає "звук") — форма ліричного вірша. Виник в Італії в XIII ст. Складається з двох катренів (чотиривіршів) і двох терцетів (тривіршів). Класичний розмір — п'ятистопний ямб.

Зміст у сонеті розгортається так: перший чотиривірш формулює тему, другий чотиривірш — поглиблює її; потім відбувається злам: перший тривірш висловлює протилежну тему; останній тривірш розв'язує це протиріччя. Римування у сонеті таке: абба абба (або абаб абаб) ввг дгд або ввг ддг, можливі й інші варіанти розташування рим у сонеті.

Жодне слово в сонеті (крім службових слів) не може повторюватись.

Є ще вінок сонетів. Він складається з 15 сонетів, причому перший чи останній з них утворюється з перших рядків попередніх чи наступних 14 сонетів.

Майстрами сонетів були Ф. Петрарка, А. Міцкевич, І. Франко, М. Рильський, М. Зеров та інші.
Вінки сонетів створили В. Брюсов, В. Бобинський, Г. Плоткін, М. Вінграновський та інші.
Д. Павличко започаткував білі (неримовані) сонети, Л. Вишеславський написав книгу "Зоряних сонетів" (1962).

Ні зір ясних мандрівні каравани

ні стрімкощоглі на морях човни,

Ні рицарі звитяжної війни,

Ні олені стрункі серед поляни,

 

Ні строф любовних плетиво кохане,

Ні вісті радісні із чужини,

Ні спів жіночий ранньої весни

В садах, де чисті гомонять фонтани, —

 

Ніщо поваби серцю не несе,

Бо згасло сонце і померкло все,

Разом із ним засипане землею.

 

В життя моє лиш смуток увійшов.

Я кличу смерть, щоб ту зустріти знов,

Що краще був би не стрічався з нею. (Франческо Петрарка\ Переклад Д. Паламарчука)

 

Вам страшно тої огняної хвилі,

Коли з мільйонів серць, мов Божий грім,

Закута правда бухне і застилі

Шкарлющі світа розірве на нім?

 

Ви боїтесь, щоби криваві хвилі

Не потекли і не підмили дім

Блискучої освіти, не змусили

Швидкого поступу думок зовсім?

 

Не бійтеся! В кривавих хвиль навалі

Не згине думка, правда і добро,

Лиш краще, ширше розів'ється далі.

 

Не бійтеся! Не людськості ядро

Та буря зломить, а суху лушпину —

Ядро ж живеє розростесь без впину. (І. Франко)