Сирвента

Сирвента (від провансальського слова, що означає "той, хто перебуває у когось на службі") — один із пісенних жанрів старопровансальської лірики ХІІ-ХV ст. Це строфічна пісня в ліриці трубадурів (провансальські мандрівні поети — лірники та співці) на запозичену мелодію.
У сирвентах прославлялись подвиги лицарів, хрестові походи, розроблялася громадянська й політична тематика.
Найвідомішим майстром сирвенти вважають трубадура Бертрана де Борна (прибл. 1140-1250). У ХІV-ХVІ ст. сирвента стає жанром релігійної лірики у Провансалі (провінція Франції), та й в усій Франції.

Люблю травневий світлий час

І ніжні квіти весняні,

Люблю, коли чарують нас

Пташині радісні пісні,

І тішусь я красою

Рясних наметів і шатрів,

Розкиданих серед лугів,

Де гасла ждуть до бою

Ряди уславлених полків,

І вершників, і скакунів.

Люблю я бачить, як погнав

Юрбу озброєний загін,

Як мчать отари серед трав,

А військо лине навздогін.

І видно над рікою,

Як замок між гірських горбів

Обложений з усіх боків,

І темною габою

Шеренги мерехтять бійців,

Що виглядають між ровів.

До серця лицар той мені,

Що, першим кинувшись у бій,

Летить безстрашно на коні,

Запалює загін весь свій

Відвагою п'янкою.

Ось бій шалений закипів,

І мчить боєць серед полів,

Рискує головою, —

Складу тому свій кращий спів,

Хто йде вперед на ворогів!..

(Бертран де Борн. Переклав Б. Мельничук)