Сентименталізм (від французького слова, що означає "почуття", "чутливість" ) — художній напрям у європейській літературі другої половини 18 століття.
Свою назву одержав від заголовка твору англійського письменника Лоренса Стерна "Сентиментальна подорож Францією та Італією" (1768).
Сентименталісти заперечували літературні традиції класицизму з його суворою регламентацією. Персонажами творів були не царі, полководці, феодали, придворні, а прості люди - селяни, ремісники, купці; у творах висвітлювалися не історичні і міфологічні теми, що було притаманне класицизму, а повсякденне життя, побут, звичаї людей нижчого стану. Сентименталісти змальовували простих людей скромними, щирими, працьовитими, але покірними долі, пасивними.
Побудова творів у сентименталістів була вільна, часто розповідь велася від першої особи або у формі щоденників, листів, дорожніх нотаток тощо. У класицизмі, як відомо, потрібно було дотримуватись суворих правил щодо побудови твору; сентименталісти писали живою розмовною мовою, у ній було багато пестливих слів, епітетів, порівнянь, характерних для фольклору. Класицисти дотримувалися вимог "трьох стилів".
Сентименталісти багато уваги приділяли змалюванню пейзажу (насамперед сільського) як засобу передачі почуттів і настроїв персонажів твору. Вони ставили своїм завданням розчулити читача, викликати у нього співчуття до долі простих людей, тому часто перебільшували почуття персонажів, доходили до надмірної слізливості, а своїх героїв ідеалізували, вони були зразком досконалості, без жодної вади.
З'явились нові жанри: психологічний роман, сімейно-побутова повість, "слізлива комедія", "міщанська драма" тощо.
Представниками сентименталізму були: Л. Стерн, С. Річардсон — в Англії, Ж.-Ж. Руссо — у Франції, Й.-В. Ґете — в Німеччині, М.Карамзін — у Росії, Г. Квітка-Основ'яненко — в Україні ("Сердешна Оксана", "Козир-дівка", "Щира любов", "Маруся").
Наприклад, у повісті "Маруся" сюжет розробляється в сентиментальному дусі: герої закохуються з першого погляду, не можуть жити одне без одного, Василь помирає з туги за коханою.
Характери героїв (Марусі, Василя, Наума Дрота) ідеалізовані, портрети подаються без індивідуалізації, дуже близькі до фольклорних описів. Вияв почуттів героїв перебільшений.
У мові твору багато пестливих слів, епітетів та порівнянь, які часто трапляються в усній народній творчості.
Уривки з повісті "Маруся" Г. Квітки-Основ'яненка.
Маруся була "висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, брівоньки, як на шнурочки, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі пряменький з горбочком, а губоньки як квіточки розцвітають... коси у неї як смоль та довгі-довгі, аж за коліно..."
"Наум Дрот був парень на все село, де жив. Батькові і матері слухняний, старшим себе покірний, меж товариством друзяка, ні півслова ніколи не збрехав, горілки не впивавсь і п'яниць не терпів, з ледачими не водивсь, а до церкви? Так хоч би і маленький празник, тільки піп у дзвін — він уже й там..."
"От сидячи за столом, давай тоді Василь дівчат розглядать, що були у дружках. Зирк! і взрів Марусю... Став наш Василь і сам не свій і, як там кажуть, як опарений... голову посупив, руки поклав під стіл і ні до кого нічичирк, усе тільки погляне на Марусю, тяжко здихне і пустить очі під лоб... тільки вона йому й бачиться, і тільки об ній і дума; неначе увесь світ пропав, а тільки він з Марусею і зостався: ні до чого і ні до кого нема йому ніякого діла".
"Отак-то вони у останні часи розмовляли і обоє плакали безперестанно! А як же прийшло зовсім прощатись, так що там було!.. Коли вже і старий Наум так і хлипа, як мала дитина, а мати, глядячи на сльози та на тугу Марусину, аж злягла, так що про молодих і казати!..."