Легенда (від латинського слова, що означає: те, що має бути прочитаним) — фольклорний і літературний жанр казкового, фантастичного характеру про життя і діяльність якоїсь особи чи про незвичайну подію.
У легенді, як і в казці, завжди присутній елемент фантастичного. Але у легенді зображується дуже стисло лише один епізод, а в казці їх багато або кілька. Від народного переказу легенда відрізняється тим, що в переказі відсутній елемент фантастичного.
Розрізняють легенди апокрифічні (відомі за часів Київської Русі), у яких гумористично трактувалися біблійні теми, міфологічні (про чудодійні перетворення людей на птахів, звірів, стихії сили природи тощо), історичні (про видатних осіб та історичні події).
Приклади народних легенд.
Кошовий Сірко
Хто ж він був, той Сірко?
— Кошовий такий. Він такий був, що дещо знав. Оце, було, вийде та й гука на свого хлопця: "Ану, хлопче, візьми пістоль, стань отам та стріляй мені в руку!"
Той хлопець візьме пістоль та тільки — бу-у-бух!
А він візьме в руку кулю, здавить її та назад і кине...
Чудодійна криниця
Жив один дід з бабою — старі-старі.
От пішов раз дід у степ на полювання. Ходив-ходив і нічого не вбив. Аж дивиться: криниця! Він узяв, напився води, а тоді ще й умився — і став молодий! Тоді він зараз же й додому. А баба його насилу впізнала.
Дід і послав бабу, щоб теж умилася та помолоділа. А баба зраділа! Аж побігла!
Побігла — й нема. Дід ждав-ждав, а баби все нема та й нема. Пішов він тоді до криниці її відшукувати. Прийшов до криниці — нема, тільки щось за дівчинка тут цяцьками грається.
А то ж і була його баба. Як прийшла до криниці, як допалась умиватися, то вмивалась, аж поки дитиною не стала.
Приклад літературної легенди.
Легенда
Дівчину вродливу юнак покохав:
Дорожче від неї у світі не мав.
Ой, леле! — у світі не мав.
І клявся, божився, що любить її
Над сонце, над місяць, над зорі ясні.
"Тебе я кохаю. За тебе умру...
Віддам за кохання і неньку стару!"
Ой, леле! — і неньку стару.
Та мила його не боялась гріха:
Була, як гадюка, зрадлива, лиха,
Ой, леле, зрадлива, лиха.
Всміхнулась лукаво і каже йому:
"Не вірю, козаче, коханню твому"...
Ой, леле, коханню твому...
"Як справді кохаєш, як вірний єси,
Мені серце неньки живе принеси".
Ой, леле, живе принеси!
Юнак мов стерявся: не їв і не спав,
Три дні і три ночі він десь пропадав,
Ой, леле! — він десь пропадав...
І знову до милої, з серцем в руках,
Побіг, і скажений гонив його жах.
Ось-ось добігає, не чуючи ніг...
Та раптом спіткнувся і впав на поріг.
Ой, леле! — і впав на поріг...
І серденько неньчине кров'ю стекло,
І ніжно від жалю воно прорекло...
Ой, леле! — воно прорекло!...
Востаннє озвалось до сина в ту мить:
"Мій любий, ти впав...
Чи тебе не болить?!"
Ой, леле! — тебе не болить?!.
(Микола Вороний)