Критичний реалізм — це художній метод і літературний напрям, що склався наприкінці 20-х — на початку 30-х років XIX ст. і став наступним етапом у розвитку реалізму (античний реалізм, реалізм Відродження, просвітницький реалізм).
Характерні риси критичного реалізму: критичний аналіз дійсності, глибокий інтерес до соціальних проблем, змалювання людських характерів як соціально обумовлених, тісний зв'язок з визвольною боротьбою, щира любов до народу, прагнення допомогти йому в його тяжкому становищі.
Найвидатніші представники критичного реалізму в літературі — Оноре де Бальзак, Чарльз Діккенс, Фредерік Стендаль, Гюстав Флобер, Гі де Мопассан, Марк Твен, Томас Манн, О. Пушкін, М. Гоголь, О.Островський, Л. Толстой, Ф. Достревський, А. Чехов, І. Бунін та інші.
В українській літературі — Т. Шевченко, Марко Вовчок, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, I. Карпенко-Карий, I. Франко, М. Коцюбинський, В. Винниченко та інші.
Художні досягнення критичного реалізму були використані та розвинуті літературою XX ст.