Класицизм (від лат. зразковий) — художній напрям у європейській літературі та мистецтві 17 - поч. 19 ст. Для класицизму характерна була орієнтація на художню літературу античності, яка проголошувалась ідеальною, класичною (зразковою), гідною наслідування. Письменники класицизму при відтворенні сучасного їм життя спиралися на поетику Аристотеля і Горація, часто брали сюжети з античної міфології та історії, використовували жанри античності.
Для класицизму характериний також раціоналізм, прагнення побудувати мистецтво на засадах розуму, порвати з релігійною схоластикою; нормативність, сувора регламентація літератури і мистецтва, прагнення установити для них непорушні закони. Для драматургії, наприклад, проголошувався "закон трьох єдностей", у поезії мали використовуватись тільки певні віршові розміри; у мові вимагалася ясність, чистота, афористичність, понятійність, дотримання вимог "трьох стилів".
Для класицизму характерне прагнення до аристократизму; щоб догодити смакам панівних класів, треба було підняти літературу над буденністю, втілювати в ній "високий", ідеально прекрасний зміст. А це часто призводило до штучності й високопарності, до відгородження від життя, побуту й мови народу, від фольклору. Героями літератури класицизму були люди високого походження.
Основними жанрами літератури класицизму були трагедія, ода, епічна поема.
Класицизм не був чимось єдиним. У ньому боролися тенденції, що готували грунт для реалізму, з тенденціями, що перетворювали "закони" класицизму в мертві догми, не давали проникнути в літературу новим поглядам, народності. У кожній країні класицизм набував специфічних рис.
В українській літературі елементи класицизму наявні в панегіричній поезії, у творах Феофана Прокоповича, Петра Гулака-Артемовського та ін.