Інтимна лірика (фр. intime, від лат. intimus — найглибший, потаємний) — умовна назва ліричного твору, в якому панівний мотив — любовна пристрасть автора. Таку лірику ще називають "любовною", або "еротичною". Вона розкриває широкий діапазон душевних переживань, постає найяскравішим художнім документом історії людського серця; основні мотиви поезії мають еротичне забарвлення, зумовлюють витончену інтимізацію буття, втаємничення у заповітні істини. Після "Книги Пісень" та лірики трубадурів, Ф.Петрарки та Данте Аліг'єрі, Гафіза й О.Пушкіна, Т.Шевченка й І.Франка, В.Сосюри й Наталі Лівицької-Холодної інтимна лірика виявилася невичерпною як для сьогоденного покоління поетів, так і для наступних.